свято Покрови (чи то пак Яси)

тут можна обговорювати будь яку тему :)

Модератор: smisha

Відповісти
Аватар користувача
ozi lucky
Повідомлень: 1754
З нами з: 20 квітня 2014, 12:40
Звідки: ойкумена
Дякував (ла): 1 раз
Подякували: 10 разів

свято Покрови (чи то пак Яси)

Повідомлення ozi lucky »

Цікава стаття про природньо-обумовлену мілітаризацію народу (між іншим дуже корисно для виживання народу як сутності)
про Покрову
Якщо вдуматися, то Україна являє собою той архирідкісний випадок, коли опікункою типово "чоловічого" вояцького свята є жіноча іпостась. Богородиця — у цьому випадку не Мати, не Годувальниця, не покровителька жінок, а Покрова Захисників. Як на іконі — "Збережу і укрию люди моя"... Сама ікона Козацької Покрови — теж сюжет унікальний: під омофором Богородиці — воїни. Гетьмани, полковники, козаки. У ХХ столітті до них додалися січові стрільці, вояки армії УНР, повстанці...

Серед народів Європи жінка-символ збройної боротьби, швидше, виключення. У Франції — Жанна д'Арк, у Польщі — Емілія Плятер разом з безкінечним рядом учасниць Варшавського повстання...  І то, останні — при всьому їхньому героїзмі, радше зібрні образи. Ізабелла Кастильська (Католичка) чи Єлизавета Англіійська — це все ж ситуація більш "штатна", коли жінка займає престол, хоч і в порядку запасного гравця, та все ж цілком передбачувано і легально, і — як може — справляється з обов'язками. Це не той випадок, коли жінка виривається на чоло суспільства і процесів силою власного духу і здібностей.

В Україні ж практично кожне століття, де українська військова сила "засвітилася" всерйоз, має своє жіноче обличчя. І це не тільки обличчя традиційної "жіночої" іпостасі — мати, яка чекає на сина, чи наречена, сестра-жалібниця чи потерпіла за родича-вояка — це обличчя жінки-войовниці, яка, кажучи словами пісні, взяла "шаблю гостру, довгу"... Інколи ці обличчя легендарні, інколи — цілком реальні.

Сотничиха Зависна. 1651 рік. Наступ річпосполитського війська, яке обложило невелику фортецю на Поділлі, Бушу. Сили нерівні, отож, вибір невеликий — здаватися або гинути всім у нерівній боротьбі. Вирішують стояти до останнього, може, все ж надійде поміч. Втім, фортеця от-от впаде, а помочі не видно. І коли ворог уже всередині мурів, землю стрясає вибух, який хоронить під землею та уламками і останніх захисників, і ворожі сили.
....

Український народ — це народ-військо. Народ, який примудрився побудувати свою ранньомодерну державність за зразком війська, яка так і називалася — "Військо Запорізьке", — і не перетворитися на подобу військової диктатури. Народ, де армія-підпілля умудрилася ефективно функціонувати десять років, протистоячи наймогутнішій тоталітарній імперії, яка кидала виклик усьому світові. Народ, який вже у ХХІ столітті за півроку і під час протистояння з однією з найбільших армій світу мало не з нуля відбудував свою армію.
...........
________________
Thruth is more in the process than in the result

- Jiddu Krishnamurti -
Відповісти

Повернутись до “Загальний форум”