Forum.MonUa.ca

Те, що написано в нас на прапорах –
Спів невимовних сфер.
Сяйвом залиті небесні простори
Нині і прісно й тепер.
Це безумовно живе в нас і діє,
І попри все, і понад все,
Нас надихає, в нас дихає і зріє
І у величне веде...
Силу цю скритну виллю в молитву:
Боже, послухай, послухай, молю!
Серцем, устами, душею й ділами
Край свій благословлю!

Приспів:
Ой, та ви ведіте та і виведіте
Мене на Савур-могилу,
Нехай я гляну, гляну-подивлюся
Та й на свою Вкраїну!

Те, чого справді не обирають,
І те, чого не продаси.
Рідная Нене, Земле Святая!
За шелом'янем єси.
Боже Іменнє не всує вспом'янем?
В битву за Тебе йдучи.
Може і бій сей для мене останній?..
Зброю ясную вручи?
Криком поля вгородили погані,
Мечуть огненні гроти.
Рам'ям до рам'я, муром незламним!
В серці черлені щити.
Боже, під милість Твою прибігаю,
Жити в ній, вмерти молю,
Волю лицарську Тобі обручаю,
Присуд Твій благословлю.

Приспів.

Удар за ударом од дикого Дону,
Стріли огненних дощів,
Градів із пащ людожерного змія,
Сміхи і крик упирів.
Криваві ранки, криваві світанки,
Криваві ночі жалкі,
І наші чоти, сотні, паланки,
Сотні небесних полків.
Б'є крилами Мати, б'є крилами Слава,
Й найкращі її сини
З пекельного виру, з ясними мечами
У вирій Раю ввійшли.
Остатньою мислю, молитву остатню,
Нехай її, Боже, сповню!
Устами німими, кров'ю із рани
Вкраїну благословлю.

Приспів.

Кров'ю залиті сорочки броньчасті,
Розбито шоломи ясні,
Порубані ми і постріляні бардзо,
І спалені в дикім огні.
А по потребі лицарській на варті
Ані душі, хоч кричи.
Військо положене наше, мій брате,
През зловорожі мечі.
І тими устами, засмаглими з спраги,
Подих заледве ловлю.
Тихим зітханням, останнім, прощальним,
Землю прославлю свою.

Приспів.

А на Україні, в широкій долині
Сизий орел літає.
Гей, стоїть військо, славне,
Українське, та все в золоті сяє.

Чи то на те Божа воля?
Чи такая її доля?
Росла в наймах, виростала,
З сиротою покохалась.

Ой хустино, хустиночко!
Мережана, шита.
Тільки й слави козацької —
Сіделечко вкрити.

Од зіроньки до зіроньки
Сидять собі у вдівоньки.
Сидять собі, розмовляють,
Пречистої дожидають.

Ой хустино, хустиночко!
Мережана, шита.
Тільки й слави козацької —
Сіделечко вкрити.

Дождалися... З Чигирина
По всій славній Україні
Заревли великі дзвони,
Щоб сідлали хлопці коні.

Ой хустино, хустиночко!
Мережана, шита.
Тільки й слави козацької —
Сіделечко вкрити.

Щоб мечі-шаблі гострили
Та збирались на веселля,
На веселе погуляння,
На кроваве залицяння.

Ой хустино, хустиночко!
Мережана, шита.
Тілько й слави козацької —
Сіделечко вкрити.

Праведна ніч,тиха ніч крадеться.
Віється попіл та все запорошує слід.
Глушить крик білий попіл та й заміта косо протоптаний слід.
Церква догора.
Вогняний Господи, попіл - дитя твоє!

Глиняний хрест тріскає впоперек.
Попелом зверху та й знизу всіяно цвіт.
Місяць впав біля церкви, але було пізно замолювать гріх.
Церква догора.
Вогняний Господи, попіл - дитя твоє!

Вогонь вив три дні і три ночі
І все, що цвіло, перейшло в Божий попіл.
Ворон білий навіки зчорнів,
І не вірить Бог, що і сам вже став попелом!

Корчиться ніч, наче та ящірка.
Колеться небо й до сліз долучається віск.
Виє сич попід лісом та вже горить попелом всіяний цвіт.
Церква догора.
Вогняний Господи, попіл - дитя твоє!

Воїнство дня кровію вмилося,
Втупило очі в завіяний попелом слід.
Глушить крик білий попіл, бо у вогні хрест переплавився в меч.
Церква догора.
Вогняний Господи, попіл - дитя твоє!


слова: Володимир Цибулько

Я йду серед тіней всіма забутих,
Тіней тих кораблів, що потонули,
Капітани давніх часів
На честь усіх королів,
Знов ведуть свої кораблі
У пошук райських країв
З ім'ям Бога.

Я розкинув крила та зірвавсь у прірву,
У похмуру осінь, крізь холодну зливу,
А знесилі крила не підняли тіла
Та не сталось дива, знову впав у прірву.


Я йду серед тіней, мов сомнамбула,
Війська вбитих солдат, всіма забутих,
Мірний рух знівечених тіл,
Погляд мертвих очей,
Брудне пір'я зламаних крил,
Дзвін іржавих мечей,
Військо Бога!

Я зірвавсь у прірву та розкинув крила,
Крізь холодну зливу я злетів у небо,
Я співаю пісню про далекі зорі,
Я лечу до Бога, я лечу додому!


Я йду серед руїн давнього горя
До безкраїх пустель мертвого моря,
Чорні ікла спаленних міст,
Тінь могутніх країн
Та провалля братніх могил безіменних царів,
Дітей Бога.

Я заплющив очі та розкинув крила,
Розтуливши хмари, я дістався неба,
Я збираю зорі у свої долоні,
Я торкаюсь сонця, розмовляю з Богом.
Розтуливши хмари, я дістався неба,
Я збираю зорі у свої долоні,
Я торкаюсь сонця, розмовляю з Богом,
Я, нарешті, долетів!..

Ой у полі у долині
Білий кінь гуляє.
Княже славний гніздо зміїне
Топче-розоряє.
Крові діточок маленьких
Гадам не смоктати,
Та дівчат наших молоденьких
Вже не продавати!

Від моря до моря
Гримить попід зорі:
Йду на ви!
Не сховатися від гніву нашого!
Йду на ви!
Наша кров на вашім золоті!
Йду на ви!
Красне Сонце проти Книги Чорної!
Йду на ви!
Помоліться вашій нежиті!


Як під тіло княже біле
Чорна заповзла змія,
Та царевича-змієвича
Князю народила.
Став змій царювати,
Нікому сказати:

Йду на ви!
Не сховатися від гніву нашого!
Йду на ви!
Наша кров на вашім золоті!
Йду на ви!
Красне Сонце проти Книги Чорної!
Йду на ви!
Помоліться вашій нежиті!


Ой на горі на високій
Там вогні ясні горять.
Сини князя поминають,
Шабельки гострять.
Сини князя поминають,
Шабельки гострять.



Стогне-плаче земля-мати
Від роду зміїного.
Люди добрії не бачать
Світу білого.
Збирай мене, мати!
Дай батькові лати!

Йду на ви!
Не сховатися від гніву нашого!
Йду на ви!
Наша кров на вашім золоті!
Йду на ви!
Красне Сонце проти Книги Чорної!
Йду на ви!
Помоліться вашій нежиті!