Томас Ніколс. Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Модератор: smisha

Відповісти
Аватар користувача
San-Frankivsko
VIP
VIP
Повідомлень: 3096
З нами з: 16 березня 2014, 13:27
Звідки: Івано-Франківськ -> MTL
Дякував (ла): 254 рази
Подякували: 535 разів

Томас Ніколс. Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Повідомлення San-Frankivsko »

Томас Ніколс. Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

dyvanni-eksperty-yak-neobmezhenyj-dostup-do-informatsii-robyt-nas-tupishymy-709280.800x800.png
Опис:
У наш час кожен вважає себе експертом. Усі дають поради, як керувати країною, реформувати економіку, лікувати хвороби чи правильно харчуватися. Автор цієї книжки вважає, що це колапс експертності, спричинений гуглом, заснований на вікіпедії та підживлений соцмережами. Ніхто більше не розмежовує думок обивателів і фахівців, а головна мета будь-якої розмови — довести, що хтось не має рації.
У цій книжці автор аналізує причини цієї ситуації та намагається зрозуміти, як перетворити диванні балачки в результативні дискусії.


Автор: Томас Ніколс
Переклад з англійської: Євгенія Кузнєцова
Місце видання: Київ
Видавництво: Наш формат
Кількість сторінок: 240 с.
Мова: українська
Джерело: https://nashformat.ua/products/ebook-dy ... ymy-610182 - 99 грн
Наявність на трекері: є

Особиста оцінка: 10 із 10 :good:
Українець не той, у кого батьки українці...
а той, у кого діти українці!...
"РАЗОМ ДО ПЕРЕМОГИ" - збірка від Комітету допомоги Україні (Монреаль)
Аватар користувача
San-Frankivsko
VIP
VIP
Повідомлень: 3096
З нами з: 16 березня 2014, 13:27
Звідки: Івано-Франківськ -> MTL
Дякував (ла): 254 рази
Подякували: 535 разів

Повідомлення San-Frankivsko »

кілька рецензій:
Lidiya Smola писав: Якось мені зателефонувала журналістка одного відомого медіа і запропонувала прокоментувати запуск "Північного потоку-2" і окреслити можливі його наслідки для економіки України. Я нагадала, що не є експертом у енергетичній та економічній сфері, то ж не можу дати фаховий коментар щодо цих питань. У відповідь почула вигук подиву і розчарування: "Але ж ви - професор?!". Розмова далі не склалася.
Моя знайома закінчила кількамісячні курси програми
консультантів, що працюють у напрямі гештальт-терапії. І одразу поставила на аватарку підпис - "психотерапевт". На мій подив і зауваження, що така інформація вводитиме в оману потенційних клієнтів, одразу мене заблокувала.
Ці два випадки є добрими прикладами до чудової книги Тома Ніколса, яка в оригінальному варіанті має назву: "Смерть експертизи. Кампанія проти усталених знань і чому це важливо". У передмові автор зі сумом зазначає, що наше життя сповнене передчасних "поховань" усього: сорому, здорового глузду, мужності, жіночості, гарного смаку, грамотності. І ось тепер дійшло до фаховості. І хоч експертиза ще не зникла остаточно, але у неї явні проблеми. Приводом до написання цієї книги був допис автора для блогу, який прочитало понад мільйон людей з усього світу. У відгуках лікарі, юристи, науковці, військові експерти, дослідники і журналісти ділилися своїм досвідом і власними історіями. Вони й стали підґрунтям до написання цієї книги.
Автор висловив ідею, що найнебезпечнішим проявом смерті фаховості є руйнування демократичного устрою. Ця думка добре перегукується з висловом Умберто Еко про настання епохи нового Середньовіччя.
Ця утрата фаховості поширюється на всі сфери нашого життя. Від політичних дебатів, які "дедалі більше нагадують бійки між групами погано проінформованих людей, що примудряються всі одночасно помилятися". До епідемії невігластва, яка охопила всі сфери нашого життя: побут, медицину, освіту, безпеку тощо.
Автор нагадує про найбільш дратівливу перешкоду на шляху до продуктивної розмови - підтверджувальне упередження. І з гумором дає тлумачення і застереження. Не забуває дослідник і про теорії змов, пересуди, забобони, стереотипи та узагальнення, які роблять важливу дискусію виснажливою і безперспективною.
Ніколс закликає не починати розмову із узагальненого твердження: "може, усі ми просто тупі?" Бо це не сприятиме ані примиренню, ані порозумінню ) Та все ж радить часто згадувати про Даннінга і Крюґера, коли намагатимемося донести свої аргументи до інших людей ?
Автор висловлює слушну думку, що колись "книжки були хоч якимось бар'єром для розповсюдження хибної інформації, бо для того, щоб їх виготовити, були потрібні час, ресурси й згода видавця. Не було гарантії 100% якості. Попри все, книжки від надійних видавництв принаймні проходили рецензування, редагування і процес переговорів з автором. Сьогодні інтернет - це сотні мільйонів марнославних видань, які випускають будь-що, набране на клавіатурі, хай яке воно тупе чи навіть зловісне".
Сьогодні у боротьбі з впертим невіглаством ("давай, я за тебе це погуглю..") фахівці програють. Журналісти все ще можуть служити арбітрами в цьому хаосі, застосовуючи ретельні інструменти розслідувань, покладаючись на надійні джерела та перевірку фактів. Однак "нова" журналістика, яка прагне лише розважити аудиторію, підриває довіру до усталених знань, і може нести відповідальність за смерть експертизи.
Ніколс наголошує, що "фахівці повинні нести відповідальність за кожну свою пораду. Які не були б причини: знецінення академічних дипломів, брак інтересу від суспільства, нездатність устигати за виробництвом знань в інформаційну епоху.. - вони мають ставитися до власної відповідальності серйозніше, навіть якщо їхні зусилля лишаються непоміченими..."
Автор висловив сподівання, що ця книга допоможе подолати прірву між експертами і обивателями та створить можливість краще зрозуміти фахівців, на яких ми покладаємося.
Маю сумнів, що широкий загал читатиме цю книгу і усвідомить важливість фахового підходу до будь-якої справи. Хоча я можу помилятися ? Та все ж сподіваюся, що ця книга зупинятиме вас від порожніх дискусій щодо безглуздих і необґрунтованих думок, які не заслуговують на увагу.
Цідило Юлія писав: "Зараз ми живемо в часи, коли дезінформація витісняє знання." - ця цитата дуже влучно описує про що власне йтиметься в книзі.
Автор стверджує, що в сучасному суспільстві повинен бути розподіл праці: фахівці повинні консультувати політиків, політики повинні приймати рішення та відповідати за їхні наслідки, і решта повинні бути поінформованими, тобто цікавитися тим, що ж насправді відбувається.
Є незнаючі громадяни (не мають жодної інформації), і є дезінформовані (знають те, що суперечить усім доказам і думкам фахівців). Дезінформовані люди "заповнюють прогалини в знаннях, базуючись на власних системах поглядів", "найупевненіші у власних поглядах і найфанатичніше їх обстоюють"...
З одного боку, після прочитання цієї книги, мені стало трохи легше: в них (американців) все так само зле, як і в нас. А з іншого боку, то не тільки в нас і в них - зле всюди!
Відтепер, якщо шукатиму щось в інтернеті, старатимуся правильно сформулювати фразу для пошуку... "Користувачі інтернету схильні вірити будь-чому, що першим покажеться в результатах пошуку, не зважаючи на джерела інформації."
"Недовіра до фахівців і загальні антиінтелектуальні настрої супроводжуються проблемами, які мали б розв'язуватися, а натомість поглиблюються"
Мені тепер легше зрозуміти:
?як в США переміг Трамп, а у нас Зеленський;
? чому Брекзіт таки відбувся;
? чому стільки людей більше бояться ускладнення від вакцинації, ніж смерті від ускладнень після ковіду;
? чому недавно у нас була епідемія кору, а тепер ще й спалах поліомієліту зафіксували;
? що таке демократія, як би пафосно це не звучало: це політична рівність - право на голос і рівність перед законом. Це не буквальна рівність, де всі думки на всі теми рівні і важливі!
?...
Враження у мене двоякі після прочитання, з одного боку прозріння, а з іншого сором, бо я не виняток. Мною можна маніпулювати, на мою думку можна вплинути, мене можна переконати у недоведеному... Я сподіваюся, що відтепер буду прискіпливіше ставитися до новин, більше перевірятиму інформацію та покладатимусь на факти, а не на те, у що мені хочеться вірити... Сподіваюся, що не полінуюся об'єктивно оцінити інформацію, замість того, щоб виґуґлати підтвердження моїх власних переконань щонайшвидше.
Мені сподобалися поради автора, які він дає своїм студентам: читати багатотиражні газети, читати/дивитися новини видань, із якими ми постійно не погоджуємося, в тому числі і закордонні.
А ще мені страшно. Страшно через те, що сучасна освіта це бізнес. Бізнес, який повинен заробляти гроші, а не надавати професійні послуги. Автор дуже яскраво описує все на прикладі США, але і ми недалеко втекли... Я пам'ятаю, як у моїй школі деякі батьки, і учні,ненавиділи прискіпливих вчителів, писали на них скарги директору. Вимагали таких, які ставлять всім хороші оцінки (а не хороші знання).. ВУЗи то взагалі окрема історія, у нас це точно бізнес! Навряд вдасться щось змінити найближчим часом...
Тепер мені здається кумедним, що відомі люди дозволяють собі висловлювати думку на теми, які не є для них фаховими. Але лякає те, що багато людей до цієї думки дослухаються.
Відразу перепрошую, що непослідовний відгук, п'яте через десяте...
Книгу раджу, багато речей вас здивує, дещо шокує, дещо розчарує...
Ольга Сінькова писав: «Диванні Експерти» («Смерть експертизи»). Томас Ніколс
Як то воно – требачит! )) 10 /10
У мене трапився якийсь тематичний місячник. Я так не планувала – воно само )) Одночасно проходила курс Оксани Мороз «Інформаціна гігієна. Як розпізнати брехню в соцмережах, в інтернеті та на телебаченні» й читала «Диванних експертів». Тож уявляєте, яка я тепер велемудра й одухотворена на високі помисли? ?
Але, як кажуть, в кожному жарті є доля жарту ? Я справді в захваті!
По-перше, курс дуже хороший і корисний, просто на пальцях показує, як працюють маніпулятори і як примітивно користувачі соцмереж і месенджерів на це ведуться: патріотичні картинки, лайки «якщо ти теж мотав касету олівцем», перепости рецептів/цитат/закликів з дивних сторінок, хаотичний вибір джерел інформації, тести й задачі типу «2+2х2=?», мемчики, флешмоби тощо… Майже про все мені було відомо задовго до цих лекцій, я намагалася бути обережною та самокритичною, але все ж неодноразово морщилась від розуміння, що доволі часто потрапляла на різні емоційні гачки й була такою легкою мішенню для маніпуляцій.
А от чому люди бувають такі наївні, сліпо довіряють побаченому й почутому, чому вірять в усілякі нісенітниці, відкидають думки й поради фахівців, більше прислухаючись до сусідів, блогерів чи Юлі Тимошенко, самовпевнено вважають свої переконання за істину – це до Томаса Ніколса.
«Це небезпечні часи. Ніколи ще люди не мали стільки доступу до знань і водночас не чинили такого опору пізнанню».
Угу…ви теж це бачите, правда? Ну, буває ж, що всі ми трохи переоцінюємо власні знання, начитавшись гугла, в чомусь відверто плаваємо, але «справляти враження неграмотного не хочеться» й мовчки тиснемо вподобайку коментареві, з яким інтуїтивно погоджуємося. Страждаємо від «підтвердженого упередження», але автор каже, що не треба через це комплексувати, бо це природна схильність людини – сприймати лише ті докази, що підтверджують те, у що ми віримо. Так влаштований наш мозок. Тільки важливо час від часу вийти зі своєї бульбашки, почути критику, оцінити більш-менш реальний рівень своїх знань, зробити правильні висновки. Та от не всі це вміють…
«У громадському просторі стає дедалі більше неосвічених людей, серед яких багато самоучок, що взагалі відкидають формальну освіту й заперечують важливість досвіду… Ми опинились у постіндустріальному інформаційному світі, де всі громадяни вважають, що вони спеціалісти з усіх питань».
О та-а-ак! Всі такі експерти в усьому – куди твоє діло )) Усик виграв бій – всі спеціалісти з боксу та правильного патріотизму, програла збірна – кожен язиком зміг би бути найліпшим тренером або хоча б наваляти м’ячів у чужі ворота. Гучне ДТП – всі стають зразковими водіями з досконалим знанням ПДР. Затвердили новий правопис – тисячі «фахівців» у соцмережах свято переконані, що цим брєдом калічать мову й відвертають увагу суспільства від важливих проблем. Пересічні громадяни все знають про офшори, вони найкращі дипломати й військові стратеги, вміють самі собі (й людям) ставити діагнози й призначати ліки. А вчити дітей як уміють – нащо всі ці вчителі-дармоїди? Походження коронавірусу й розкриття всесвітніх змов – це вопше коньок «простих людей». Ну, і ми всі президенти – це само собою.
І це не лише українці такі, повірте, це глобальна проблема. Том Ніколс, наприклад, розповідає те самісіньке про американське суспільство й пояснює, «чому необмежений доступ до інформації робить нас тупішими». В автора виходить це так вправно, що я повсякчас аж підскакувала – ВОНО! От саме так люди кажуть/реагують/переконують/заперечують. Зберегла собі ледь не пів книжки влучних цитат, якими хочеться ділитися з усіма навколо.
Вступ одразу інтригує розповіддю про те, як на початку 90-х (!!!) ідеї групи скептиків у питанні існування СНІДу фактично коштували понад 300 тис. утрачених життів та 35 тис. народжених ВІЛ-позитивних дітей у Пд. Африці. Тут є також згадка про збройний конфлікт після нападу Росії на Україну (саме з таким формулюванням, бо Ніколс – політичний аналітик і фахівець з міжнародних відносин, він тямить, про що каже). Видання «The Washington Post» дізнавалося думку пересічних американців, чи варто США втручатися в цей конфлікт. Хм, вони відповідали «так» і висловлювали категоричні судження з цього приводу, незважаючи на те, що часто навіть уявлення не мали, де знаходиться Україна.
Чому люди такі самовпевнені, чому перестали поважати думки фахівців, активно опираються навчанню та не бажають відмовлятися від власних помилкових думок? Чому думають, що «…моє неуцтво нічим не гірше, ніж ваше знання»? Чому фахівцям стало так складно щось пояснювати суспільству й навіть пропонується сприймати незгоду з їхньою думкою як розмаїття поглядів (оте славнозвісне «я маю право на свою думку»)?
«Може, усі ми просто тупі» - обережно припускає автор в одному з розділів? Але одразу ж зауважує, що такі слова не сприяють порозумінню й примиренню, і пропонує альтернативу – «погано поінформовані». Звісно, що не всі, але нагадує про відомий ефект Данінга-Крюгера: що людина обмеженіша, то впевненіша в тому, що не тупа ))
Дуже сподобалися міркування в розділі про освіту, про причини й наслідки того, що вища освіта перетворюється на товар масового вжитку: клієнт завжди правий; вчитель – лише надавач освітніх послуг; брак такту в спілкуванні студентів з викладачами; переконання, що думки студентів та викладачів рівні; учитися й вивчитися – різні речі; чи є доказом фаховості людини наявність диплома про вищу освіту; навчання поряд з розвагами потребує досить важких зусиль; знецінення звання «професор». Особливо зачепила історія, як не дуже вправні студенти казали пану Ніколсу, що якщо не отримають вищий бал з його предмета, їхні нижчі оцінки стануть доказами того, що він погано викладає…трохи перегукується з особистим досвідом.
До яких наслідків це все може призвести, ми, на жаль, спостерігаємо в реальному часі: завищені очікування й лінощі суспільства, небажання громадськості брати на себе відповідальність за процеси в країні, втрата впливу на політику, прихід до влади популістів, нерозуміння концепції демократії та небезпека її поступового занепаду.
Для себе я зробила чимало важливих висновків. Так, своя інформаційна бульбашка – це комфортно, але постійно перебуваючи в ній, ми стаємо менш приязними, втрачаємо здатність мислити, переконливо сперечатися, сприймати критику та виправлення (добре помітила це за собою). Не треба соромитися, що ти чогось не знаєш. Краще сказати, як є, й потім заповнити прогалину в знаннях, аніж плести якісь нісенітниці. Не спішити з висновками й перевіряти інформацію: хто автор, яке джерело, чи пов’зане з політикою, чи можна перевірити, чи є згадки в інших джерелах. Не боятися помилок, адже помилки – це досвід і можливість для росту.
Трохи хаотичні враження, згодна )) навіть переживаю, що дещо поверхневі (я не вельми компетентна в багатьох згаданих автором темах, тому остерігаюся бовкати абищо). Книга справді чудова!
Українець не той, у кого батьки українці...
а той, у кого діти українці!...
"РАЗОМ ДО ПЕРЕМОГИ" - збірка від Комітету допомоги Україні (Монреаль)
Аватар користувача
San-Frankivsko
VIP
VIP
Повідомлень: 3096
З нами з: 16 березня 2014, 13:27
Звідки: Івано-Франківськ -> MTL
Дякував (ла): 254 рази
Подякували: 535 разів

Повідомлення San-Frankivsko »

відеоогляд:

Українець не той, у кого батьки українці...
а той, у кого діти українці!...
"РАЗОМ ДО ПЕРЕМОГИ" - збірка від Комітету допомоги Україні (Монреаль)
Аватар користувача
Олесь Вахній
Повідомлень: 1306
З нами з: 19 листопада 2014, 07:39
Дякував (ла): 22 рази
Подякували: 59 разів

Повідомлення Олесь Вахній »

Думка стара, їй не одне тисячоліття. Один з апостолів радив першим християнським громадам ставити очільниками не неофітів (можливо й активних, ревних, але без досвіду) а людей з вже сформованим світоглядом. Такі не "наламають дров" й діятимуть більш зважено проте результативно.
Але назву книжки в пам'яті закарбував. При нагоді обтяжусь прочитанням
Аватар користувача
San-Frankivsko
VIP
VIP
Повідомлень: 3096
З нами з: 16 березня 2014, 13:27
Звідки: Івано-Франківськ -> MTL
Дякував (ла): 254 рази
Подякували: 535 разів

Повідомлення San-Frankivsko »

Надзвичайно корисне чтиво… :good:
Українець не той, у кого батьки українці...
а той, у кого діти українці!...
"РАЗОМ ДО ПЕРЕМОГИ" - збірка від Комітету допомоги Україні (Монреаль)
Відповісти

Повернутись до “що б таке почитати?”