свято Покрови (чи то пак Яси)
Додано: 13 жовтня 2018, 00:01
Цікава стаття про природньо-обумовлену мілітаризацію народу (між іншим дуже корисно для виживання народу як сутності)
про Покрову
про Покрову
Якщо вдуматися, то Україна являє собою той архирідкісний випадок, коли опікункою типово "чоловічого" вояцького свята є жіноча іпостась. Богородиця — у цьому випадку не Мати, не Годувальниця, не покровителька жінок, а Покрова Захисників. Як на іконі — "Збережу і укрию люди моя"... Сама ікона Козацької Покрови — теж сюжет унікальний: під омофором Богородиці — воїни. Гетьмани, полковники, козаки. У ХХ столітті до них додалися січові стрільці, вояки армії УНР, повстанці...
Серед народів Європи жінка-символ збройної боротьби, швидше, виключення. У Франції — Жанна д'Арк, у Польщі — Емілія Плятер разом з безкінечним рядом учасниць Варшавського повстання... І то, останні — при всьому їхньому героїзмі, радше зібрні образи. Ізабелла Кастильська (Католичка) чи Єлизавета Англіійська — це все ж ситуація більш "штатна", коли жінка займає престол, хоч і в порядку запасного гравця, та все ж цілком передбачувано і легально, і — як може — справляється з обов'язками. Це не той випадок, коли жінка виривається на чоло суспільства і процесів силою власного духу і здібностей.
В Україні ж практично кожне століття, де українська військова сила "засвітилася" всерйоз, має своє жіноче обличчя. І це не тільки обличчя традиційної "жіночої" іпостасі — мати, яка чекає на сина, чи наречена, сестра-жалібниця чи потерпіла за родича-вояка — це обличчя жінки-войовниці, яка, кажучи словами пісні, взяла "шаблю гостру, довгу"... Інколи ці обличчя легендарні, інколи — цілком реальні.
Сотничиха Зависна. 1651 рік. Наступ річпосполитського війська, яке обложило невелику фортецю на Поділлі, Бушу. Сили нерівні, отож, вибір невеликий — здаватися або гинути всім у нерівній боротьбі. Вирішують стояти до останнього, може, все ж надійде поміч. Втім, фортеця от-от впаде, а помочі не видно. І коли ворог уже всередині мурів, землю стрясає вибух, який хоронить під землею та уламками і останніх захисників, і ворожі сили.
....
Український народ — це народ-військо. Народ, який примудрився побудувати свою ранньомодерну державність за зразком війська, яка так і називалася — "Військо Запорізьке", — і не перетворитися на подобу військової диктатури. Народ, де армія-підпілля умудрилася ефективно функціонувати десять років, протистоячи наймогутнішій тоталітарній імперії, яка кидала виклик усьому світові. Народ, який вже у ХХІ столітті за півроку і під час протистояння з однією з найбільших армій світу мало не з нуля відбудував свою армію.
...........