1933 Українське Національне Об'єднання - Монреаль
Ініціятивні сходини для заснування філії "Українського Національного Об’єднання" в Монреалі скликано на 19-ого серпня 1933 року. Зійшлося тоді 12 осіб - ініціяторів. Головою зборів обрано Павла Коленича, а секретарем Йосипа Чайківського. Доповідь про значення й завдання УНО виголосив Степан Маланчук. Вив’язалася дискусія, після якої присутні заявили себе ініціятивним гуртком для заснування філії УНО. Всі присутні вписалися в члени й рішили відбувати сходини кожної неділі, підготовляти реферати та приєднувати нових членів доки не назбирається їх стільки, що можна було б відбути загальні збори та вибрати управу.
Ініціятивні сходини для заснування філії "Українського Національного Об’єднання" в Монреалі скликано на 19-ого серпня 1933 року. Зійшлося тоді 12 осіб - ініціяторів. Головою зборів обрано Павла Коленича, а секретарем Йосипа Чайківського. Доповідь про значення й завдання УНО виголосив Степан Маланчук. Вив’язалася дискусія, після якої присутні заявили себе ініціятивним гуртком для заснування філії УНО. Всі присутні вписалися в члени й рішили відбувати сходини кожної неділі, підготовляти реферати та приєднувати нових членів доки не назбирається їх стільки, що можна було б відбути загальні збори та вибрати управу.
Час був відповідний. Після Першої Світової війни наплила друга хвиля української іміграції. Переважно були це колишні вояки й старшини українських армій і молодь, що хоч і не брала участи у визвольній війні, але перейнялася тими ідеями, що їх ця війна видвигнула. В Канаді комуністи, підтримувані Москвою, дуже розпаношилися, панувало національне й релігійно-церковне розбиття й тому гасло за відродження й єдність українського громадського життя в Канаді було на часі.
15-ого жовтня того ж року відбулися загальні збори. Приїхав мґр. Василь Гультай, пояснив ближче ідеологію й програму УНО. До УНО міг вступити кожний українець чи українка, без різниці релігійного обряду чи територіяльного - регіонального походження, якщо вони під кличем "нація понад усе готові нести допомогу українській визвольній справі. На цих зборах число членів подвоїлося.
21-ого січня 1934 року заснувався відділ "Визвольного Фонду", зголосилося до нього 12 податковців. Зв’язковим був Михайло Корчовський, пізніше на його місце прийшов Григір Гис.
В цьому році скликано нараду представників українських товариств у Монреалі для обговорення громадської співпраці, щоб не перешкоджати одні одним назначуванням в той самий день імпрез. В нарадах узяли участь крім філії УНО, товариство "Просвіта", "Запорозька Січ" і "Каменярі". 1-ого серпня 1934 року започатковано школу українських народніх танців під проводом Рози Ковальської, а 12-ого вересня заснувався хор під диреґентурою Володимира Побігушки. Не дивлячись на те, що панувала депресія й загальне безробіття, члени виявляли велику жертвенність, даючи свій мізерний заробіток на організаційні й визвольні-політичні цілі та помагали утримувати своїх безробітних товаришів.
В квітні 1935 року захворів на турбекульозу основник філії Степан Маланчук, людина високоідейна, віддана організації. Філія віддала його до лічниці й узяла на себе кошти його лікування. В 1936 році він помер в молодому віці.
24-ого березня 1936 року філію відвідав представник ОУН, генерал Микола Капустянський, який був головним промовцем на спільнім Шевченківськім концерті.
Цього року вибрано Комітет з трьох осіб для закупу дому. 7-ого жовтня принято нового дириґента, Якова Бубнюка, щоб зміцнити й поставити на вищому рівні хорову ділянку. В тому часі Крайова Екзекутива прислала до Монреалю організатора МУН Павла Юзика, пізнішого сенатора. Він не тільки ладнав справи юнацької організації, але й поміч у загальній праці.
ЗО травня 1937 року приїхав Омелян Сеник - Грибівський. Скликано громадське віче. Промовляв О. Сеник-Грибівський представивши положення в Україні й боротьбу Організації Українських Націоналістів. Закликав українську суспільність до праці й жертвенності на О.У.Н. 29-ого травня 1938 року прийшла жахлива новина - підступне убивство Євгена Коновальця в Роттердамі провідника Організації Українських Націоналістів й УВО. Скликано жалібні сходини й з тої нагоди улаштовано панахиду й громадську маніфестацію.
Рік 1939 почався великим духовним піднесенням: проголошено вільною Карпатську Україну. Сподівались, що іскра волі охопить полумям усі українські землі. Так не сталося. Прийшла поразка, а в вересні вибухла Друга Світова війна. Гітлер загарбав західні землі України, а большевики східні землі Польщі.
Загальні збори 28-ого грудня проходили під кличем підтримки воєнних зусиль Канади. Світові відносини неприхильно складалися для української справи. Отже звернено увагу на зміцнення позицій в Канаді 16-ого травня 1941 року Олександер Кошиць відвідав Монреаль. Приїхав на запрошення УНО й мав тут доповідь. Увесь український Монреаль зійшовся привітати славного дириґента й композитора. В цей час диригентом хору УНО був Йосиф Марценюк 1939 -1942 року. Після нього ведення хору перебрав Павло Шульга до 1944 року. Тоді вперше переорганізовано хор, як окрему мистецьку одиницю при філії УНО з власною Управою, а її першим головою упродовж чотирьох років був Степан Чабан. Від 1944 року до 1949 року дириґував хором професор Богдан Ковальський, безкоштовно, щоб заощадити філії грошей, потрібних на закуп і сплату домівки. Кілька місяців у 1945 році, коли професор Богдан Ковальський був перешкоджений, хор провадив професор Володимир Грицай. 20-ого квітня 1944 року відвідав Монреаль голова Крайової Управи УНО інж. Володимир Косар, який на ширших зборах мав вичерпну доповідь про події на українських землях.
У 1944 році Крайова Екзекутива проводила важливу й корисну акцію засновування кредитових кооператив. Тоді засновано й при монреальській філії УНО Українську Національну Кредитову Спілку.
27-ого вересня 1944 року несподівано помер св. п. Олександер Кошиць.
На річних зборах голова Теодор Білик підніс справу купна власного дому. Філія приміщувалася в домі при вулиці Принц Артур. Цей дім купили польські ветерани й конче хотіли витиснути звідти Українців. Трапилася добра нагода. Будинок на розі вулиць Сейнт Льоран і Принц Артур, був на продаж і його закуплено. Почалась збіркова акція на дім. Члени відгукнулися дуже щиро. Не тільки складали пожертви, але й давали свою працю, щоб зменьшити видатки. Прикладом послужили фахові столярі - Іван Розвадівський, Степан Дєдів та Онуфрій Притуляк - що своєю безплатною працею переробляли устаткування для нової домівки.
Почалась масова іміграція так званих ДіПі - "дісплейст персонс" до Канади. (Українці творили львину частину). Шлях приїзду нової іміграції провадив через Монреаль. Незабаром нові іміґранти почали користати з гостинної домівки УНО, що стала одним з місць зустрічі, порад і помочі. В 1948 році звітовано на річних зборах, що відбуто дев’ять прийнять для новоприбулих і три бенкети. Відкрито для них курси англійської мови. В листопаді відбулося в домівці УНО віче в справі підтримки для "Осередку Української Культури й Освіти" . Промовляв д-р Михайло Маценко, зібрано на осередок 416.83 долярів. В цій справі слідували доповіді д-р Сілецького, Володимира Гірняка й магістра Василя Гультая.
На річних, загальних зборах звітовано, що цей рік був дуже працедайний, число членів зросло до 80, виголошувано доповіді, відбуто п’ять концертів чотири Академії в Рідній Школі навчалося 33 учнів. На "Новий Шлях" зібрано 933.00 долярів. Визвольний фонд нараховував 118 членів.
В 1949 році Крайова Екзекутива спровадила з Европи славного дириґента Професора Нестора Городовенка, що зразу енергійно взявся за працю й під його проводом мішаний хор "Україна" став високовартісною мистецькою одиницею.
В іншій діяльності філії було рекордове число 32 забав з танцями, що давали змогу зустрічей молоді й приносили фінансовий прибуток. Дуже справно діяв драматичний гурток під режисурою Богдана Сенишина.
В часі ділового 1950 року долучено до управи УНО голову Батьківського Комітету Рідної Школи як референта шкільництва.
Звіти на загальних зборах 14-ого Січня 1951 року ствердили задовільність праці в усіх ділянках, але помічалися деякі тертя між давнішими й новішими членами, як наслідок довголітнього їхнього життя серед інших умовин, але це були другорядні непорозуміння. Однак вже тоді доволі песимістично бринів звіт звязкового до МУН - Б. Сенишина що четвертина членів відділу виїхала з Монреалю, а половина що лишилася, не брала участі в праці. На сходинах пересічно було вісім осіб і говорили між собою виключно англійською мовою. Цей мінорний тон звітодавця заставив членів філії оточити молодь спеціяльною опікою, бо в час війни ця ділянка була занедбана.
Слідували роки розвою, збільшення членства, посиленої культурної праці. Доповідачами були члени філії й запрошені гості. В школі вчилося 112 дітей, відбувалися проби хору, виступи на різних оказіях, проби драматичного гуртка, навчання народніх танків.
Щораз тісніше ставало в старому приміщенню. Прийшлося плянувати, розшукувати нове приміщення. Почалась акція сплати старого боргу, роздано підписані листи до збірки. 11-ого червня 1956 року вже обговорювано купівлю дому на розі вулиць Фермонт і Гатчісон. З Хвилиною отримання гіпотечної позички від Народного Союзу контракт купна підписано 30-ого жовтня.
З річних звітів пресового референта, Костя Баніта, було видно, що хоч як членство було обтяжене фінансовими зобовязаннями Філії, збиралися великі суми гроша для "Нового шляху", для "Українського Слова". Управа постаралася, що Провінційний Уряд звільнив дім УНО при вулиці Гачісон від міських податків, що дало змогу скоріше сплачувати задовження. КУК користувався безплатним приміщенням у домі УНО, а хор "Україна", теж безкоштовно співав на всіх імпрезах КУК. Члени Філії занимали провідні пости в заряді Екзекутиви УНО.
В 1962 році члени УНО делеговані до КУК входили до Комісії виготовлення меморандуму двомовности й двокультурности, що мав великий вплив на працю й погляди цієї комісії.
В 1964 році Філія потерпіла велику й болючу втрату, помер професор Нестор Городовенко, великий знавець української пісні.
А 1965 року помер св. п. Андрій Мельник - другий з черги голова ПУН - організація зазнала великої втрати. Був зорганізований пропамятний вечір, щоби підсумувати вклад його праці для визвольної боротьби за українську державність.
В 1966 році дириґентом хору "Україна" став добре знаний в Монреалі маестро Іван Козачок, дириґент хору "Молода Україна" й церковного хору при Свято-Покровській Громаді.
Головні турботи Філії оберталися довкола дальшої сплати задовження, але при тому, не занедбувалися збірки на фонд "Золотого Хреста" при ОУК, що займався допомогою українським політичним в’язням в СССР.
У 1967 році відбувся перший Конґрес Вільних Українців в Нью-Йорку, на якому зорганізовано світову установу під ім’ям "Світовий Конґрес Вільних Україців". У цей час, тому що з’їхалися делегати всієї української діяспори й тим самим представники ОУН, зорганізовано світову об’єднуючу організацію, яка називається скорочено ІСНО - Ідеологічно Споріднені Українські Націоналістичні Організації.
Цього року відбулася Світова вистава "Експо 67", в рамках якої відбувалися різні українські виступи, що в них брала активну участь і філія УНО.
Багато труду вклали делегати КУК, інж. Василь Захаркевич, що був у той час заступником голови і мґр. Євген Оборонів, секретар КУК. Крім того інж. В. Захаркевич очолив комітет 75-річчя поселення українців в Канаді і багато працював при редагуванні пропам’ятної книги 75-ліття.
Члени журилися й шукали способів як розбудити в молоді зацікавлення громадськими справами, бо молоді не розуміли потреби спільної праці.
В акції підтримки публікації української енциклопедії, УНО висунулося на одне з перших місць, видавши з поміж себе трьох меценатів по 1000 долярів і понад 20 жертводавців - спонзорів по 100 долярів.
В 1970 році подано від Філії меморандум до Комісії Жендрона про положення й відношення до французької мови в Квебеку.
В 1972 році Рідна Школа поширила своє діяння. Крім звичайної шкільної науки з Курсами Українознавства, для дітей дошкільного віку, зорганізовано світличку а при школі, професор Іван Король підготовляв школярів до сценічних виступів.
В 1975 році відбувся в Монреалі 25-тий Крайовий З’їзд УНО і Братніх Організацій, що причинився до ідейного підйому й організаційного пожвавлення членства.
В тому році, так як і попередніми роками, вислано делегата на конґрес КУК. Хор "Україна" дав концерт для української громади в Бостоні. На видання збірника УСС члени склали пожертву в сумі 1987 долярів. В 1976 році, на спеціяльній конференції УНО в Торонто, обговорювано справу перенесення тижневика "Новий Шлях" з Вінніпеґу до Торонто. В допомоговій акції для устаткування "Нового Шляху" в Торонто, зібрано від членства Монреалю понад 6000 долярів.
В 1977 році була велика втрата в організаційному житті - помер третій з черги голова ПУНу (провід українських націоналістів) св. п. Олег Штуль-Жданович. На невянучий вінок в світлу пам’ять зложено 5642 долярів.
В цьому ж році заіснувала прикра справа з "Рідною Школою", якою опікувалася Філія. Українці масово вибралися в нові дільниці міста й не було доросту шкільного віку в середмісті, де знаходилося приміщення школи. Прийшлося її замкнути.
Календарним порядком організаційно-культурна праця проходила з успіхом. Хор "Україна" виступав майже на всіх імпрезах КУК, а члени відділу займалися улаштовуванням імпрез і т.п. Та прийшов час, що треба було занятися різними направками, чи модернізацією приміщення; як зміна на ґазове огрівання, на вставлення нової підлоги, мальовання і т.п. Рік 1983 це рік 50-ліття Філії. Відзначено ту подію двома імпрезами: бенкетом і концертом. На бенкеті головним промовцем був Микола Плавюк, голова ПУН в тому часі, також був запрошений голова Крайової Екзекутиви УНО мґр. М. Ромах. Монреальська українська громада взяла чисельну участь і своєю присутністю оцінила громадську діяльність УНО. В 1984 році відзначено специфічні річниці: 40-річчя смерти О. Ольжича, 20-річчя смерти Андрія Мельника, 50-річчя смерти голови Центральної Ради професора Михайла Грушевського.
Рік 1988 це рік відзначення 1000-річчя Християнства в Україні. Пророблено велику роботу: прийшлося ознайомлювати спів-громадян, що це таки 1000-ліття України, а не Росії.
Совєти ширили пропаганду, що це Росія 1000 років тому приняла Християнство. Зорганізовано спеціяльний комітет, на чолі якого став Я. Маркіза, заступник голови КУК. Філія зложила на кошти ювілею 930 долярів. М. Височанський був фінансовим референтом. Ювілейні відзначення пройшли в надзвичайно великім духовім піднесенні.
В 1990 році виїмково накопичилося багато різдвяних привітів з проханням про "Коляду". Цю справу спеціяльно розглянено на засіданні управи й відповідно до потреб розділено дуже поважну суму долярів.
На закінчення варто ще раз згадати ту активну участь Філії в житті української організованої Громади Монреалю й околиці її члени займали провідні становища в відділі КУК, а за головства інж. Миколи Граба ввійшов в життя звичай вивішування українського прапору на Ратуші Міської Управи в день річниці незалежности, 22-ого січня й приняття у посадника міста Жана Драпо. Цей звичай перервався, коли відійшов Жан Драпо, але тепер, за старанням Я. Маркізи цей звичай відновлено.
Останьо, що раз більше різних річниць відзначується спільно зо всіма організаціями під патронатом КУК для цього зорганізованими спеціяльними комітетами. 1991 року розпочалось відзначування 100-ліття поселення українців в Канаді. З цеї нагоди покликаний комітет, що розробив плян цього відзначення тут у Монреалі. Члени Філії беруть в тому участь.
Ця вся громадська праця відбувалася під керівництвом голів з дуже послідовною й жертвенною співпрацею членства. Головами були: Степан Маланчук в 1933 році, Євген Довгань 1934-1935, Данило Мацелюх в 1936-1937, Теодор Білик в 1941-1944, Данило Мацелюх в 1947-1950 і в 1954-1955 році, Григір Гис в 1949, Степан Кутний в 1951 році, Йосип Чайківський в 1953 році - заступник Евген Мастикаш, який перебрав в короткому часі головство, Павло Гриневич в 1956 до 1958 року, Богдан Ковальський 1959-1960 Павло Ґенґало 1963-1966, Микола Граб в 1967 році, Василь Захаркевич в 1968, Евстахій Щепанюк в 1971 і в 1985-1987, Богдан Кошарич в 1977 році, Ігор Максимків 1980-1984 року, Іван Стельмащук в 1988 році до сьогодні.
Історія Українського Національного Об’єднання написана під заголовком "На шляху до національної єдности", щоб спільними силами йти до наміченої мети - осягнення незалежної, соборної української держави. Протягом тих всіх років Філія безперебійно, послідовно працювала в тому напрямі.
Джерело: "100 ліття. Літопис українців Квебеку" 1991р.
