" 12 серпня я купую квебекську книжку!"

Модератор: smisha

Відповісти
alysa
Повідомлень: 1435
З нами з: 22 вересня 2014, 18:40
Дякував (ла): 75 разів
Подякували: 186 разів

" 12 серпня я купую квебекську книжку!"

Повідомлення alysa »

12 серпня проходить щорічна акція на підтримку авторів і книговадавців Квебеку " 12 серпня я купую квебекську книжку!"
Lancée en 2014, par les auteurs Amélie Dubé et Patrice Cazeault, l’événement Le 12 août, j’achète un livre québécois a été créé pour dynamiser le marché du Québec et encourager les lecteurs à se tourner vers ce qui se fait ici. D’abord dans un événement sur Facebook où les gens devaient s’inscrire, cette journée devait être éphémère. Elle ne s’est pas essouflée au fil des ans. Depuis, la plupart des librairies portent une attention particulière à la mise en valeur des livres québécois. Un peu comme une fête, on célèbre le travail des auteurs, des illustrateurs et des maisons d’éditions d’ici.

А ви можете підтримати не тільки квебекських авторів,а і українське видавництво:купіть квебекську книжку українською!
https://anetta-publishers.com/books?nam ... =0&flabel=
alysa
Повідомлень: 1435
З нами з: 22 вересня 2014, 18:40
Дякував (ла): 75 разів
Подякували: 186 разів

Повідомлення alysa »

https://anetta-publishers.com/books/114

«Із Синтезу» (De synthèse) Каролін ЖОРЖ [Karoline Georges]

Я належу до покоління яке живе в майбутньому. Бо в моєму дитинстві космічний туризм, прямі трансляції з Марсу, відеозв”язок та розумні телефони існували тільки в фантастичних творах та описах майбутнього...
Але вже виросло “цифрове покоління”, яке з технікою “на ти”, та має проблеми зі спілкуванням. Бо виросло це покоління сидячи біля екрана телевізора чи комп'ютера. А їм передувало покоління батьків, що народилося після відмови від релігійних орієнтирів. Вони вже не слідували ні релігії, ні ідеї. І це покоління наздогнало прокляття 21 сторіччя — депресія. Як складаються стосунки дітей і батьків коли між ними стоїть екран телевізору чи комп'ютера? Як ці діти вибудовують свої стосунки зі світом? Про це канадська письменниця Каролін Жорж написала, частково біографічний, роман “Із Синтезу”.
І, увага, спойлер (наступний абзац можна пропустити)!
Її оповідачка народилася, як і вона, в 70-і роки, виросла перед телевізором, захоплюючись героїнями маленького екрана. Дитина втікає від хворобливої сімейної реальності між батьком-алкоголіком і нещасною матір'ю. Відтоді вона просто хоче бути картинкою. Безсмертна бездоганна жінка. Вона розірве стосунки із родиною, деякий час буде моделлю, назбирає досить грошей, щоб повністю присвятити себе пошуку ідеального образу, через створеного нею аватара, на ім'я Анук, що живе у віртуальному світі сайту “Друге життя”(Second Life). Але їй доведеться повернутися до батьків, коли вона дізнається, що у її матері невиліковний рак.Ось і увесь парадокс: У міру того, як аватар Анук, одержима своєю досконалістю, реальне тіло її матері розкладається хворобою.
Назва роману це назва ліків які отримувала мати героїні.Шикарна метафора:роман-знболювальне.Автобіографічність роману полягає в тому, що авторка, як і героїня, втратила матір через хворобу.І створила книгу-пігулку, яка пройшла всі стадії хвороби:симптоми, діагностіка, лікування.
Це роман про відношення до смерті. Така собі анатомія смерті, про потворність хвороби у світі де цінують красу.Спотворене хворобою тіло і біль
— незручна, болюча тема. Але рано чи пізно життя нас змушує з нею зустрітися. Навряд чи можна приготуватися до болючості цього моменту. Але обдумати зустріч зі смертю за допомогою роману — теж шлях.
Квебекський сучасний роман полюбляє тему власної самоіндефікаціі. Роман Дікнера “Нікольські” наголошує що вона може бути через прізвище, професію чи національність. А роман Каролін Жорж пропонує самоіндефікування через зображення.І ще, цікава тенденція квебекських романів — герой без імені(романи “Вага снігу”,”Книжкова обитель”,”Ніколькські”, “Із Синтезу”).Тобто, на місці героя може бути хто завгодно, навіть ти, читачю.
Неординарний роман. Написаний колишньою балериною, і сприймати його можна через призму балетного глядача.Вишукані балетні па перетворилися на вишуканий текст із глибоким смислом.
Автор ставить питання, що таке вічне буття? Впродовж віків людство боготворить зображення, відвідуючи музеї, дивлячись на картини та скульптури. Можливо що ця фіксація - спосіб здолати смерть. Це вічне життя? Своїми персонажами Каролін Жорж намагається чи поставити це питання, чи відповісти на нього.Вона декларує ідею, що покоління, які з'явилися після появи телебачення в XX столітті, повністю міняють сприйняття того, що це означає, існувати. Бо якщо життя — це рух, хіба це фіксоване зображення не є смерть?
Ми живемо в час культу зображення. Журнали, телебачення,соціальні мережі пропонують нам орієнтири розташовані на екрані.Автору вдається об'єднати реальне і віртуальне навколо складнощів сімейних зв'язків. Каролін Жорж розглядає самотність, душевну порожнечу і представлення тіла з дивовижною ясністю.
А ще, маловідомий факт про Канаду:чуть більше ніж сто кілометрів біля квебекського Монреалю, в якому частково відбувається дія роману, існувала атомна електростанція, яку закрили у 2012 році, і яка буде остаточна демонтована до 2062 року.Тому в романі звучить тема ядерної небезпеки та згадується Чорнобиль.І, взагалі, “...Жорж поєднала три визначні наші фобії: світовий тероризм, техногенні катастрофи, пандемії та сотворила ідеальні умови для кінця світу...” Роман “Із Синтезу” виходить за рамки жанрів.
Книга про те, що віртуальний світ це втеча від реальності.Сьогодні щаслива людина не живе по ту сторону екрану. А в майбутньому? І якби ми не хотіли втекти від непростих стосунків з нашими батьками, вони живуть в нас і ми відтворюємо їх риси. Аватар головної героїні, синтезований із її власних рис та рис її матері. Роман “Із Синтезу”- спроба знеболити вічну проблему батьків і дітей.Людство полетіло на Марс, але так і не навчилося спілкуватися поміж собою.Ця книга — таке собі синтетичне знеболювальне для проблем між поколіннями, яке кожен має створити для власного випадку.
На обкладинці канадського видання «Із синтезу» аватар Анук, створена Каролін Жорж.На українській обкладинці бачимо обличчя уже самої авторки роману.
Роман зайде не всім...
alysa
Повідомлень: 1435
З нами з: 22 вересня 2014, 18:40
Дякував (ла): 75 разів
Подякували: 186 разів

Повідомлення alysa »

«Книжкова обитель» (Au péril de la mer) Домінік ФОРТЬЄ [Dominique Fortier]

Читачам віртуалізованого сьогодення, світ якого переповнений інформацією і її доступностью, важко уявити часи, коли книги існували в єдиному екземплярі і їх доля залежела від монахів, які переписували твори від руки...
Квебекський автор, Домінік Фортьє, створила химерне міжчасся, зумівши не тільки переплести часи, сьогодняшні і середньовіччя, а і створивши вишуканну історію, в якій переплелися долі людей, книжок та каміння, яке стало монастирем.
Неспішне оповідання захоплює своєю розважливістю, де повороти сюжета чудово уживаються із розмірковуваннями автора про долю та співвідносніть слів, несподівано відкриваючи таємниці звичних значень. Питання віри і кохання, літературного романа і романа, як історії кохання на фоні повсякдення монастиря, в якому знайшов притулок художник, що втратив свою любов.І письменниця, яка відвідує монастир і розповідає його історію, розмірковуючи про долю книг і шляхи історії, сплітаючи ці шляхи з людськими долями. Хто із них живе в сучасному, а хто в минулому, читач відкриє не відразу, як і інтригу, яка існує в романі, не зважаючи на уявну безтурботність оповідання.
Роман прийдеться до смаку тим, хто любить розбирати твори на цитати, і тим, хто любить витончену атмосферу переплетіння часів, яку так вдало створила Домінік Фортьє, тим, кому цікаві історичні дані, ажурно вплетені в історію героїв, і тим, хто любить повільне, але затягуючу оповідь, коли читач починає перейматися долею героїв і відчуває жаль, що книжка вже закінчилася...
Доля сучасної книги залежить від видавця, який зверне чи ні на неї увагу, надаючи можливість потрапити до читача. Тому велика подяка видавництву Анетти Антоненко, яка дбає про можливісь українського читача знайомитися з кращими зразками сучасної світової літератури, і
яка відкрила українському читачеві квебекську письменницю Домінік Фортьє, звернувши увагу на цікавий сюжет і глибину її твору.
Майстерність перекладу, який вдало здолав усі труднощі непростих пасажів автора і складності
її лінгвістичних міркувань, майстерно адаптувавши непростий французский текст до сприйняння українського читача продемонстрував Ростислав Нємцев, який вже відкриває третього канадського письменника для українців. І хай вибачить мені автор Домінік Фортьє, але українська назва її твору «Au péril de la mer» -” Книжкова обитель” більше підходить роману. Навіть не так. Ці дві назви мають бути об”єднанні. І тоді назва роману буде повною.
Особливо хочу відзначити роботу художника Вадима Карасьова, який створив не обкладинку для українського видання, а шедевр, який не тільки передає суть книжки, а і викликає бажання взяти її до рук, виділяючи саме цю книжку серед багатьох інших.
І закінчити свої враження я хочу фразою із роману Домінік Фортьє ” Книжкова обитель”: “...щоб чути книжки, недостатньо вміти розшифрувати букви, потрібно ще вміти читати те, що ненаписане.”
P.S.: українським монреальцям буде цікаво знайти місце в романі де згадується Монреаль...

https://anetta-publishers.com/books/74
alysa
Повідомлень: 1435
З нами з: 22 вересня 2014, 18:40
Дякував (ла): 75 разів
Подякували: 186 разів

Повідомлення alysa »

«Пасажир»( le passager ) Патрік СЕНЕКАЛЬ [Patrick Senécal]

Один із перших романів від квебекського “Стівена Кінга”, майстра жахів Патріка Сенекаля. Двічі перевиданий, його можна вважати канадською класикою жанру. Успіх Сенекаля пояснити просто, він пише легко, доступно, для широкої аудиторії. Гарний переклад вдало доніс створену письменником атмосферу. Напружений сюжет, трохи філософії.Тобто є чого злякатися і над чим подумати....
Чи варта уваги фантастична література? Упереджене ставлення інтелектуалів до тих хто стояв у витоків жанру жахів не змогло завадити тому, що врешті решт її стали вивчати в школах. Батьки героя надзвичайно прискіпливо обирали книжки які мали потрапити йому до рук. Тримали його якнайдалі від читання всього темного і кривавого. Для його ж блага, бо він “... був дуже чуттєвою і вразливою дитиною...”Але по іронії долі він має викладати саме фантастичну літературу.
Як впливає на нас читання жахів? Чи замислюється читач над тим, що його приголомшило в похмурому оповіданні? Бо, можливо, те що зачепило його увагу є луною власних жахів? Чи сталася б ця історія з головним героєм Етьєном, якби він не прочитав оповідання яке його вразило?
Моторошний психологічний трилер “Пасажир” з перших сторінок захоплює увагу у полон. Життя головного героя після психологічної травми (розлучення) налагоджується. Він знаходить роботу, але далеко від міста проживання.Нам обіцяють нудні подорожі тричі на тиждень. І, зрозуміло, що як раз нудними вони й не будуть.
Але перш ніж справа дійде до огидних вбивств(ну це ж трилер) автор занурює читача в гостру проблему дитячої жорстокості.Саме навколо цієї теми — дитяче захоплення забороною, автор побудував сюжет. Контрастність між невинністю дітей і жахом, в літературі:
“- Невинність? Діти жорстокі, Етьєн. Що саме захоплююче для дитини? Зло!...”
Сенекаль робить спробу на сторінках роману зрозуміти як працює страх.Обравши зручну професію для головного героя—викладач літератури, яка дозволяє обговорювати тему, яка його захоплює—діти в оповіданнях жахів. Але з дітей виростають дорослі:...“Думаю, що психопати, маніяки, серійні вбивці — це дорослі, до яких повертається їхня дитяча цікавість. І тому, що вже немає батьків, які б їм завадили, вони продовжують свої забави звідти, де зупинилися...і йдуть далі.”...
А ще автор виносить на обдумування етичні проблеми — як далеко може зайти гра? Як швидко треба викрити злочинця? Як подолати власний страх і вчасно звернутися до поліції? Репутація і скоєний злочин....
Науковці кажуть, що все с чим ми стикаємося залишається в нашій підсвідомості. Ніхто не знає що може спрацювати спусковим гачком. Цим уміло користуються літератори створюючи морок.Сенекаль натякає на те, що злочинцем може бути кожен, адже психіка людини надто вразлива.
Вибудувано роман дуже вивірено і точно. Як то кажуть вся “зброя, що висіла на стіні, врешті решт, вистрілила”.Написано дуже плавно, з великою кількістю діалогів.За законом жанру є все: і дивні сни, які повторюються щоночі, і нажахане очікування, і страшна таємниця, і огидні відкриття.Розповідь наче йде сама по собі, виписана дуже літературно, але і трохи брутальності їй не заважає.Це роман з екстремальною напругою... як і усі романи Патріка Сенекаля!
А раптом читач про щось здогадається — це або дуже обізнаний читач, який проковтнув чимало романів горору. Або причина в тому, що це один із ранніх романів майстра психологічних жахів.
«...вона на тебе діє сильніше, ніж ти думаєш, фантастика, еге ж, Етьєне?...”
До речі, а ви, в дитинстві, обривали крильця комахам?...

https://anetta-publishers.com/books/133
alysa
Повідомлень: 1435
З нами з: 22 вересня 2014, 18:40
Дякував (ла): 75 разів
Подякували: 186 разів

Повідомлення alysa »

«Нікольскі» (Nikolski) Ніколя ДІКНЕР [Nicolas Dickner]
Роман Ніколя Дікнера “Нікольські” я читала за збігом обставин.Сама я навряд би колись перетнулася б з цією книгою, бо не люблю невиразних назв. Ну Нікольські, тойшо?! Про що йдеться? Коли поруч безліч виразних заголовків які інтригують і обіцяють.
Але я вибачила Дікнеру цю назву, яку він зміг зробити другорядним героєм, що весь час з'являється на сцені, натякаючи.(Треба визнати, що назви розділів роману досить вдалі :) )
Чотири роки роботи і вісім версій роману — Ніколя Дікнер, невідомий українському читачу, але визнаний квебекський автор, неординарна особистість та талановитий літератор, створив світ і героїв які зачаровують.Принаймні відірватися від читання важко...
Читається роман з захопленням. Чудова мова.Неординарний сюжет. Він розділений на п'ять проміжків часу, які стали для героїв епохами - 1989, 1990, 1994, 1995 і 1999. Кожна глава книги фокусується на одному з трьох головних героїв.Які пов'язанні долею, але,звісно, не знають про те.
Реалістичному натуралізму Дікнера позаздрив би сам Золя, якого вважають засновником жанру.В сучасній літературі ніхто так вдало не вдавався до неупередженого зображення дійсності, зумівши поетично виписати найбрутальніші деталі повсякдення — сміттєзбиральна машина, яка звучить музикою прибою, археологи які поетично досліджують сміття, життя рибного магазину без прикрас, та побут новоприбулих емігрантів, який вражає.
Тут, до речі, маю сказати, що, мабуть, було б непогано додати до роману передмову. Бо Канада для українського читача — заможна благополучна країна. І важко уявити що і сьогодні існують жінки, які живуть в трейлері, весь час в дорозі, листи які повертаються, бо людина немає адресу. Статус “індіанець” втрачається при шлюбі з білим, а разом і з ним — право жити в індіанській резервації. (Що ми, взагалі,знаємо про життя канадських сучасних індіанців?Хіба що читали в дитинстві індіанські пригоди від Фенімора Купера? ). Тонкощі протистоянь поміж першими націями та канадським урядом, які тривають і досі. Повсякдення емігрантського побуту. Та тощо... Але читач мусить тепер сам пробиратися через терени історичних та сучасних канадських проблем(гугл в допомогу:) )
Компас Нікольські (але назва роману не про компас :)), букіністичний магазин, книжка з трьома головами, флібустьєрські нащадки, найрозрекламованіший археолог Канади, університетська бібліотека, фамільний будинок у Венесуелі, колоніальні архіви, вулиці канадського Монреалю. Кохання і поліція.Все це так органічно переплелося, майстерно виписане, що несподівано ти розумієш, що ти вже затягнутий в дію роману, в долю героїв, співчуваєш та вболіваєш за них.
“Нікольські” - про особисту ідентичність. Саме так. І про критерії за якими вона може відбуватися. І про батьківство. Таке різне. Але яке впливає не майбутнє дитини. “У всі часи батьківство було концепцією розмитою.На противагу материнству якому притаманний яскравий легітимний характер вагітності, батьківству не вистачає помітності...”, пише автор. І виписує несподіваних матерів і батьків...
І якщо вам вдасться правильно прочитати роман — зрозумієте шикарну метафору автора “триголова книжка без обкладинки”, яка є одним із героїв роману.
Роман “Нікольські” тепер вважається класикою сучасної літератури Квебека.

https://anetta-publishers.com/books/116
alysa
Повідомлень: 1435
З нами з: 22 вересня 2014, 18:40
Дякував (ла): 75 разів
Подякували: 186 разів

Повідомлення alysa »

«Вага снігу» ( le poids de la neige)
Крістіан Ґе-ПОЛІКЕН [Christian Guay-Poliquin]

Не дивлячись на снігову назву, роман “Вага снігу” треба читати влітку!Бо він занадто моторошно розповідає про людську безпорадність перед зимою.І про те, що всі ми — заручники цивілізації.Але варто зникнути звичним благам, електриці та телефону, які в повсякденності мало цінуються, і людина змушена виживати.Тема приреченості, від природи і долі.Та чи можна її обійти?
Ця книга роман -виклик від молодого канадського автора Крістіана Ґе-Полікена метрам класичної літератури.Йому вдалося в прості речення вкласти глибину непростих сенсів.Дуже точно висловилася про роман інша канадійська письменниця Домінік Фортьє: ”ця книга, вона ідеальна, створена з такою точністю, як годинниковий механізм...Така простота стала результатом абсолютної майстерності мови та всесвіту автора...”І я підписуюся під кожним її словом.
За уявною простотою стоїть ретельно вибудована розповідь.Але не завжди розповідає головний герой ім”я якого так і не прозвучало.Назви частин роману алегоричні.Назвою глав є кількість сантиметрів  снігу.І закінчення-гучним фінальним акордом, про межу де кінець є початком!
Але за побутовою розповіддю ховається глибина міфологічних та біблійних порівнянь:Ікар і його батько Дедал, натяк на Мінотавра та його лабіринт, згадування про блудного сина, та чи схожий на нього головний герой?І навіть біблійні персонажі Жозеф і Марія перетворюються на сучасні образи, які роблять читачу свої натяки.
Відсторонена авторська позиція робить читача співавтором, змушуя самому домальовувати те, що весь час залишається “за кадром”.Роман ставить безліч питань, на які ви самі маєте відповідати:чому герой багато років не спілкувався з батьком і саме зараз повернувся?Чому родичі не захотіли доглядати пораненого і залишили його на піклування чужої людини? Чому герой мовчить та як його, нарешті,звуть? Багато питань, які постійно з”являються під час читання книги.Роман-інтрига, роман-натяк, який весь час змушує чогось чекати та додумувати:апокаліптичний фон -це те, що справді хотів сказати автор чи марення читацького сприйняття?
Талановита розповідь в якій за простотою, що здається, приховує безліч складних сенсів.Тому кожен почує щось своє.Хтось про виживання, хтось про два с половиною метра снігу, хтось про людські стосунки, складність життя та простоту смерті.А хтось побачить поетику давнього міфу красиво застосовану до сьогодення.І все це -”Вага снігу”, яка відхиляє завісу  ваги зовсім інших речей.

https://anetta-publishers.com/books/98
alysa
Повідомлень: 1435
З нами з: 22 вересня 2014, 18:40
Дякував (ла): 75 разів
Подякували: 186 разів

Повідомлення alysa »

«Помаранчевий сад» (L’ORANGERAIE) Ларрі ТРАМБЛЕ [Larry Tremblay]

Роман «Помаранчевий сад» ‒ оголений нерв, актуальний твір про неоднозначність життєвих ситуацій, підступність маніпуляції та горе війни. Як зазначає автор у передмові до українського видання, «я хотів написати історію, схожу на байку, щоб показати пекельне замкнуте коло передачі ненависті і розірвати його». Трамбле навмисно не уточнює, де саме відбуваються події твору. І хоч пейзажі чітко зчитуються, головне не географія, а універсальність горя, яке приносять релігійний фанатизм і брехня, що втягують дітей у збройні протистояння.
Затінки помаранчевих дерев поселення, де мешкала родина Амеда й Азіза, уособлювали затишок та спокій. Проте снаряд, який поклав кінець цьому безтурботному існуванню, став початком страшної війни, що оселилася глибоко в душі в кожного з братів.

У романі «Помаранчевий сад» ви не знайдете авторської моральної оцінки персонажів та їхніх вчинків – все пропонується вирішувати читачеві. Хто виявився брехуном і лицеміром, хто – зберігачем родинних традицій, хто – справжнім героєм, який може незламно вистояти в будь-яких умовах…

У сюжетній канві книги переплелися реальність і фантазія, в метафоричних образах закладені реалії нашого суспільного життя. Істини, які шукають головні герої, знаходяться поза часом – вони завжди є злободенними. Особисті й суспільні трагедії, що слідують за ними по п’ятах, дають можливість відчути свою внутрішню міць та перевірити свої життєві принципи.

https://anetta-publishers.com/books/86
vip
Повідомлень: 228
З нами з: 27 березня 2017, 13:21
Подякували: 1 раз

Повідомлення vip »

А я 12-го серпня книжку не встиг купити, але встигаю привітати одного з наших співрозмовників з днем народження!
Знимай маску якщо маєш бажання.
Хай Щастить! і буде здоров'ячко!
Відповісти

Повернутись до “Література”