ВІЙНА

[smisha]

Азербайджан ставить росію на місце, вимагає вивести війська з територій Азербайджану:
https://news.liga.net/ua/politics/news/ ... vyrajeniya

[Slav]

Ти не унікальний в цьому. Доречі, що значить "єблівушка"? Вперше чую ...

Це така стара, дряхла, бомжувата дешева повія ---- єбліво-нємитая срасіюшка. Цим словом треба називати паРашу для максимальної зневаги. Якщо путлєра називают ху#лом і російський корабель йде на х#й, то паРаша -- єблівушка. Хоча я вибачаюсь за такі непристойні слова.

[alysa]

Азербайджан ставить росію на місце, вимагає вивести війська з територій Азербайджану:
https://news.liga.net/ua/politics/news/ ... vyrajeniya

так і на Курілах почалося :
Курильські острови, якими нині володіє Росія, - це територія Японії, - Кісіда

Росія відмовилася від перемовин з Японією по мирному договору

Росія розпочала військові навчання на Курилах

[alysa]

Оригінал тут: https://www.facebook.com/keksifarm.hayday
Том Купер - австрійський воєнний аналітик, автор та співавтор близько двох десятків книг про конфлікти останніх 20 років, включно з війною в Сирії. Експерт із застосування бойової авіації.

"Почав писати це вчора, відповідаючи на питання «чи справді російська армія так погано воює і чому?» На ранок у мене з’явилося враження, що все написане потребує доповнень, хоча й справдилося до останньої крапки та коми – особливо, у світлі сказаного на вчорашній прес-конференції «вишестоящих органів» у москві [на фото - обережно, фото роспропаганди і не відображають справжній стан справ! - ред.]. Якщо дослівно, вони заявили про «нову» мету росармії: сконцентруватися на захопленні сходу України.
***
Отже відповіддю [на запитання, чи погано воює росармія] буде моє улюблене «так-ні».
Давайте пам’ятати, що все, що роблять військові, завжди залежить від того, що фінансують, для чого тренують і що їм наказують їхні політичні лідери. Якщо накази політичного панства реалістичні, військові, як правило, досягають успіху. Як ні, то ні. З цієї точки зору різниці між демократіями та диктатурами, фактично, немає – за винятком більшої вірогідності, що в демократіях політики можуть уважніше поставитися до порад своїх генералів. У авторитарних системах не лише генерали боятимуться щось радити диктатору (зі страху перед «усуненням»), але й навіть найефективніша внутрішня розвідка не зможе надати коректний звіт про справжній стан справ. [Тобто в диктатурах через страх просто нема шансів отримувати адекватну інформацію – ред.].
Відповідно, загальні цілі російської армії в Україні визначає одна-єдина особа: отой дурень у кремлі. Тому винуватець всіх невдач росармії, найперше, також один: путін. До речі, він винен і по-друге, адже це він [як верховний головнокомандувач – ред.] мав подбати про належні забезпечення та підготовку своєї армії – він же її реформував і переозброював усі останні 20 років. (Насправді, не було жодних реформ і переозброєнь: мафіозний режим путіна настільки ж корумпований, наскільки й некомпетентний. Та вони повідкушують голови навіть своїм, щойно хтось почне говорити про корупцію. То що ж дивуватися: їхня армія просто не може відповідати очікуванням).
Чому це так важливо? А тому що путін розпочав цю війну, щоб уникнути відповідальності за все скоєне упродовж останніх 22 років. Не через «експансію НАТО» чи якісь інші подібні дурниці. Метою було полонити Україну й завадити їй вступити в НАТО та ЄС, побудувати розвинуту демократію й далі чинити «негативний» (на думку путіна) вплив на Росію.
Але я відволікся… Першочерговий факт: путін наказав перемогти Україну за три дні. Щоб виконати завдання, Шойгу задіяв 70% наявних у нього підрозділів ВДВ та спецназу, більше половини відділків росгвардії плюс бригаду кадировців. Десантники і спецназ є «елітою» російської армії: їм найкраще платять, вони найсучасніше озброєні й добре треновані. Росгвардія і чеченці то якась суміш підрозділів СС, гітлерюгенду, гестапо та ще хіба Корпусу вартових ісламської революції; з військового погляду вони безпорадні, але добре озброєні. Та й довіряє їм путін більше, ніж армії: саме росгвардії доручають охорону всієї стратегічної інфраструктури в РФ і на окупованих територіях в Україні (включно з атомними електростанціями).
План А
Отже путінський план А полягав у завоюванні України за три дні. Планували знищити або захопити уряд і добитися зміни влади. План провалився: як і чому точно ще не знаємо, проте відбулося це, вочевидь, тоді, коли ВДВ не втримали гостомельський аеропорт під натиском української 4-ї бригади швидкого реагування, або коли чеченців посікли на шматки при спробі прорватися в центр Києва в перший день війни. Що там точно відбулося – незрозуміло, щойно за якийсь час дізнаємося.
План Б
Тепер уже ясно, що путін не мав плану Б. Він був (і зостається) настільки одержимим ілюзіями щодо слабкості демократії та занепаду Заходу, що не здатен уявити жодного іншого результату, окрім швидкої перемоги. Коли перший план провалився, він наказав своїй армії прикинути імпровізований план Б. Це призвело до розпорошення зусиль та повного хаосу: замість «переможного параду звільнення України» російська армія поквапилася з одночасним наступом на Київ із північного заходу та сходу, спробою захопити Маріуполь і Харків, дістатися до Одеси і з’єднатися з Придністров’ям. Заснований на іншій ілюзії («українці надто слабкі для спротиву»), цей план теж розвалився за наступні 2-3 дні.
План В
Але путін не вгамувався і наказав своїй армії вдатися до плану В: оточити Київ, Чернігів, Харків, Маріуполь та Миколаїв. Змусити їх скоритися, погрожуючи повним руйнуванням України, вбиваючи цивільних людей, роблячи їхнє життя нестерпним… Цей план теж опирався на далекі від реальності очікування, тому знову провалився: він призвів лише до катастрофічних втрат у підрозділах російської армії, які намагалися оточити забагато міст водночас.
План Г
Потім, орієнтовно 10-14 березня, путін наказав своїм військам перейти до плану Г: окупувати територію України на схід від Дніпра. Тож російська армія знову імпровізувала: для такого завдання їй бракувало сил: все, на що вони спромоглися, — це спроба просуватися з Херсона західним берегом Дніпра водночас із наступом на Запоріжжя. Перший клин поволі спускав пару, аж доки не отримав по зубах від українських захисників під Кривим Рогом, другий втрапив у засідку і був фактично знищений на південний схід від Запоріжжя.
План Ґ
Тепер бачимо явні ознаки того, що путін наказав армії росіян перейти до плану Ґ: оточити українські сили вздовж лінії розмежування на Донбасі та захопити Маріуполь. Долю цього плану буде вирішено десь у трикутнику Ізюм-Вугледар-Запоріжжя, і все залежатиме від:
а) спроможності російської армії задіяти переважаючі сили та пробитися в тил українських підрозділів уздовж лінії розмежування і при цьому
б) уникнути нових великих втрат.
Висновок: справа не в тому, що російська армія ні на що не здатна, просто перед нею постійно ставлять нереалістичні завдання. Кожне завдання перевищує можливості росіян, їм щоразу бракує сил, підтримки та постачання для того, щоб виконати його. Як наслідок, наразі жодне завдання не виконано.
Але з якого дива хтось має дослухатися до цих моїх розумувань?
Зверніть увагу на важливу річ: путін щоразу зменшує масштаб завдання. Від «усієї України», «занепаду Заходу» і «знищення демократії» через «Україну на схід від Дніпра»… він докотився до самої лише «лінії розмежування».
Схоже, наразі в цій війні «на краще» змінюється тільки це."

За співпрацю в перекладі дякую Микола Ковальчук
К. ф. н., доцент каф. літературознавства Києво-Могилянської Академії; директор вид-ва "Смолоскип"

[Олесь Вахній]

Попередні тексти пана Купера читав як аналітику й нагоду отримати інформацію, оскільки формально українські за наказом режиму начепивши рожеві окуляри брешуть не заїкаючись. Але цей текст поза межами глузду.
Кремлівські очільники ніколи не рахувались з кількістю загиблих. Цинізм для них є нормою. Ті, що наразі перебувають в Україні - перший ешелон. Вони втомлюють й ослаблюють ЗСУшників, але їх з часом просто замінять. Судячи з розповідей знайомих у Москві, Пітєрі й інших містах, жиру під шкірою там вистачає, наслідки санкцій є маловідчутними, а другий ешелон лише чекає наказу. Тому казочки про плани Путіна які не здійснились геть не втішають.

[Ganna Lyashik]

У мій дім 24 лютого 2022 року прийшла війна і забрала все: дім, роботу і улюблену справу, яку ми з чоловіком розвивали останні чотири роки – пасіку. Все, що у нас було залишилося далеко – на сході нашої держави. Тепер маємо тільки пусті кредитні картки та надію, що життя зміниться на краще після нашої перемоги.
Я розумію, що не можна втрачати часу, тому вирішила знову, вже у Центральній Україні, започаткувати пасіку, виробництво меду та медової продукції, поширювати зелений туризм як для українців, так і для гостей нашої держави.

https://gogetfunding.com/apiary-petrovi ... n-tourism/

[alysa]

Попередні тексти пана Купера читав як аналітику й нагоду отримати інформацію, оскільки формально українські за наказом режиму начепивши рожеві окуляри брешуть не заїкаючись. Але цей текст поза межами глузду.
Кремлівські очільники ніколи не рахувались з кількістю загиблих. Цинізм для них є нормою. Ті, що наразі перебувають в Україні - перший ешелон. Вони втомлюють й ослаблюють ЗСУшників, але їх з часом просто замінять. Судячи з розповідей знайомих у Москві, Пітєрі й інших містах, жиру під шкірою там вистачає, наслідки санкцій є маловідчутними, а другий ешелон лише чекає наказу. Тому казочки про плани Путіна які не здійснились геть не втішають.

"...Мушу проте додати у відповідь на окремі давніші коментарі: ні, ми не вважаємо Купера істиною в останній інстанції - справа кожного і кожної, сприймати його аргументи чи ні. Але ми вважаємо, що це корисно..." ( Ростислав Семків, к. ф. н., доцент каф. літературознавства Києво-Могилянської Академії; директор вид-ва "Смолоскип")
P.S. пан Вахній, Ви завжди можете викласти тексти іншого воєного аналітика

[smisha]

Російські шпигуни глибоко проникли в багатьох європейських країнах, зокрема розвідуправління Австрії взагалі вважається повністю контрольованим з Росії. Про це в Європі було відомо протягом останніх кількох років:

https://news.liga.net/ua/world/news/avs ... h-v-evrope

Оригінал:
https://www.ft.com/content/bd74a542-3ce ... dc5929912b

[smisha]

Український посол відхилив принизливе запрошення німецького президента (!) на концерт За Мир у виконанні російських артистів.

https://m.censor.net/ua/news/3329071/po ... _artystamy

[alysa]

Зеленський повідомив про обмін взятих у полон РФ моряків зі Зміїного
"Частина загинула. Частину було взято в полон. Всі, хто був взятий у полон, їх поміняли - стався обмін на полонених Російської Федерації. Росія вийшла із цією пропозицією. Ми, не замислюючись, їх обміняли..."

Іншої офіційної інформації про обмін моряків не надходило.

[alysa]

ФБ обмежив використання екаунта Тома Купера( австрійський воєнний аналітик) на 60 днів. Відповідаючи злобним коментаторам, він обізвав когось нехорошими словами (емоційний чоловік, що зробиш)

[Олесь Вахній]

P.S. пан Вахній, Ви завжди можете викласти тексти іншого воєного аналітика

Я на місці подій.

[alysa]

P.S. пан Вахній, Ви завжди можете викласти тексти іншого воєного аналітика

Я на місці подій.

От і чудово! Раз у Вас вистачає часу,енергії та ресурсів відвідувати форум, то і розкажіть яким експертам довіряють на

на місці подій.

і ми спробуємо знайти інформацію від них, якщо ця інформація є у вільному доступі. А до того, як Ви зробите нам цю послугу, я користуюся джерелом яке маю. Поки ті хто читають, окрім Вас, не скажуть, що не хочуть читати звіти Тома Купера

[San-Frankivsko]

Відхід від надмірної дози “колективного арестовича”: ділимо переможні реляції на коефіцієнт і налаштовуємось на марафон

Євген Дикий
громадський активіст, колишній командир взводу батальйону “Айдар”, голова Національного антарктичного наукового центру

НАШ МАРАФОН: БЕЗ ШМАРКЛІВ, ДИХАЄМО РІВНО

Здається, мої котики та зайчики, назріла серйозна доросла розмова про речі, про які “бувалий” я попереджав тижні так три тому, і ці попередження ніби чули, лайкали-репостили, але…

Сьогодні вже не один раз у різних людей стикався із реакціями абсолютно передбачуваними, але все одно неправильними та головне – вкрай небезпечними. Соррі за многабукав, але питання таки важливе.

Коли прилетіли ракети на околиці Львову, почув купу зойків різної тональності на тему “а де було ППО?!”, навіть з варіантами “пропало всьо, ППО у нас нема!”. Ну, тобто поки орки намагались фігачити по Києву та методично зносили з карти світу Харків та Маріуполь, то була одна історія, а от Леополіс – ніби не в цій країні (до речі, репетували якраз не львів’яни, а “панаєхавшиє” – певно лише зараз усвідомили що в межах України від війни не заховатись, от же ж несподіване відкриття!)

В той самий час почув чимало запитань про “звільнення Херсона”, “котел для орків за Ірпенем” тощо. Питання абсолютно правомірні, тільки не стосовно ситуації на фронті, а стосовно тих наших діячів, які заради лайків анонсують як ніби доконаний факт те, що насправді є лише планами командування – планами, які ніколи в житті не реалізуються на 100%, в кращому разі реалізуються частково, а інколи можуть і зовсім зірватись через контрдії ворога, у якого є своє командування і свої плани на ці ж території.

ТАКІ АНОНСИ МАЙБУТНІХ ПЕРЕМОГ СТВОРЮЮТЬ ЕФЕКТ ЗАВИЩЕНИХ ОЧІКУВАНЬ, І ПОТІМ ЗІТКНЕННЯ ІЗ СУВОРОЮ РЕАЛЬНІСТЮ ВІЙНИ ПРИЗВОДИТЬ ДО РОЗПАЧУ ТА ЗНЕВІРИ.

Причому не у тих хто реально воює та виносить на собі головний тягар бойових дій, а саме у тих хто досі уявляє собі війну по телевізійній картинці.

Всякі ліки мають свою побічну дію. І чим сильніші ліки, тим ця побочка серйозніша. Арестович став фантастично ефективним протишоковим препаратом, притому саме для далекої від фронту телеаудиторії. Він геніально заспокоїв в першу чергу бабські істерики (незалежно від статі та гендеру істеричок – серед них навскидку здається таки більше було у штанях, аніж у спідницях, але наразі ми не про це), втішив покинутих Винником постбальзаківських вовчиць, та дуже доклався до того, що ми гідно витримали перший шок від війни та не “потекли” на самому початку вторгнення, як власне від нас очікували рашисти.

Далі до персонального Арестовича додався “колективний арестович” єдиного телемарафону, пресофіцерів ЗСУ, ГШ та ГУР, блогерів-приколістів та фотожаберів, тощо-тощо-тощо.

Протишокове спрацювало ідеально, і цьому на початку війни не могло бути жодної альтернативи. Але наразі ми, здається, починаємо вигрібати цілком очікувану та неминучу побочку від дії надпотужного антистресу.

Широка публіка, далека від реалій фронту, отримала не лише заряд позитиву та оптимізму, але і викривлену картинку реальності та надмірні очікування. А особливістю помилкової картинки світу є те, що рано чи пізно вона вступає у суперечність із реальністю.

Публіка починає потроху усвідомлювати і те, що «цей дощ надовго», і те що наші переможні реляції варто ділити на якісь коефіцієнти (притому українські коефіцієнти не лише не порівнювані із орківськими, а навіть за мірками демократичних країн є цілком скромними, більш-менш наближеними до реалій – але вони все одно є, і це неминучий закон військової пропаганди).

Приходить усвідомлення неприємних фактів – і того що ми також несемо немалі втрати (добре хоч поки що не обговорюємо їх у деталях), і того що наші Яворів та казарми у Миколаєві хоч і не співставні за масштабом із Чорнобаївкою, але загалом тої ж природи і не менш прикрі.

Що російські ракети хай і морально застарілі, але ж зовсім ще не закінчились на безкрайніх складах Мордору, і досить часто цілком точно влучають у цілі, і надалі щодня влучатимуть. Що попри величезні втрати ворог ще дуже багато де продовжує наступати, а наші контрнаступи поки є швидше приємним винятком із правила, на більшості ж напрямків обидві сторони закопуються у землю та починається довга і марудна позиційна війна.

З того, що сталося диво героїзму і ми зірвали (а зірвали вже остаточно і незаперечно) рашитський бліцкриг зовсім не витікає що натомість відбувається такий самий бліцкриг, тільки вже наш – а на жаль, саме таке хибне уявлення сформувалось у багатьох головах від вживання надмірної дози «колективного арестовича».

Сподівання за пару тижнів граючись добити орду та переможцями поїхати смажити шашлики на травневі вихідні потроху тануть. Натомість додається розуміння, що навіть якщо поки що тебе і твій дім пронесло, то це ще зовсім не гарантія що завтра або післязавтра не прилетить на голову. І отут багато хто цілковито очікувано починає «плисти» та впадати у смертні гріхи зневіри та розпачу. А від зневіри та розпачу один крок до психологічного зламу та криків про «мир на будь-яких умовах». Саме цього очікує від нас орда, і саме до такого сценарію вона найкраще готова.

Насправді для тих, хто хоч трохи розуміє війну, не відбувається нічого непередбачуваного та тим більше нічого сумного та катастрофічного.

ВСЕ НАРАЗІ ЙДЕ АБСОЛЮТНО НОРМАЛЬНО, НАСКІЛЬКИ СЛОВО «НОРМАЛЬНО» МОЖЕ ЗАСТОСОВУВАТИСЬ ДО ВІЙНИ.

Котики та зайчики, що, власне, не так?

Орки не закінчились за місяць утилізації та навіть продовжують вперто повзти вперед? Так а що, ми вже воюємо з кимось іншим, а не з другою по чисельності, хай і лайняною за якістю, армією світу? Їх неміряно багато, це очевидний від початку факт. Ми і так поки що є чемпіонами світу по швидкості переробки цього лайна, але ж всякі переробні потужності також мають свої межі продуктивності, нереально за чотири тижні утилізувати весь людський шлак який ростили та збирали у орду десятиліттями.

У орків ніяк не закінчуються ракети? Так знову ж таки, вони наразі використовують всі запаси Совка, накопичені за роки підготовки до Третьої світової. Так, вони старі. Дуже добре, що вони через санкції фізично не здатні виробляти їм на заміну нові, тож запас скінченний. Але скінченний – не те саме що нульовий, на кілька місяців у них ще вистачає, і це також слід просто прийняти як факт.

Не всі ракети орків збиває наша ППО, частина цілком влучно знаходить свої цілі? Ну, так, а ми що, живемо у фантастичному блокбастері? В реальному світі жодна система ППО не перехоплює 100% цілей, навіть легендарний “Залізний Купол. Ми ж воюємо не куполом, а радянським антикваріатом, тож те що за місяць війни наша ППО взагалі ще існує, регулярно приземляє ворожі літаки, та перехоплює бодай частину ракет – це вже величезне досягнення наших зенітників, слід щодня їм дякувати за те, що у нас досі не Грозний та не Алеппо. І готуватись до того що по мірі закінчення наших запасів зенітних ракет (ага, у нас теж запаси не нескінченні, уявіть собі!) перехоплювати будемо ще менший відсоток ракет, ніж сьогодні – але це все одно далеко не те саме, що безкарні килимові бомбардування беззахисних міст, це можна і треба витримати.

Орки засвоїли низку уроків та почали цілеспрямовано нищити не лише аеродроми, а і нафтобази, склади, заводи з ремонту бронетехніки та зброї, та розташування наших підрозділів навіть за межами відомих раніше військових частин? А хто казав що вони зовсім дебільні та геть не здатні адаптуватись до реалій?

Звісно ж, вони перейшли до плану Б, як тільки зрозуміли що їм не світить захопити всю цю інфраструктуру цілою для своїх потреб. Тепер у них настанова не на трофеї, а на знекровлення нас, а для цього в першу чергу потрібно щоб ми лишились без пального для транспорту, без боєприпасів та без можливості поновлювати пошкоджену техніку.

І так, в реальному світі ворог завжди досягає бодай частину поставлених їхнім командуванням цілей, рахунок 100:0 не можливий в принципі.

Можливо, нам ще доведеться воювати і в умовах дефіциту пального, і з пробілами у асортименті боєкомплекту, і інколи відмовлятись від того чи іншого плану через брак необхідної техніки. Це – реальна війна, а не комп’ютерна гра, на ній завжди так.

Але отаку не кіношну, жорстоку та важку війну все одно хтось завжди виграє, і наразі це практично з гарантією будемо ми. Якщо, звісно, не посипемось та не зламаємось психологічно від того, що у нас «раптом» не вийшло завідомо неможливе, але навіяне переможними мас-медіа – блискавично та з мінімальними жертвами розгромити найбільше після Другої світової армійське угруповання у Європі.

До речі, про психологічний злам.

Частина розгубленості у масах пов’язана з тим, що попри реляції про повну деморалізацію ворога орки «чомусь» масово не тікають, не здаються в полон в таких кількостях, як ми б вважали за правильне, і вперто продовжують де реальний наступ, де його безнадійну спробу, але ж по любому продовжують.

А на що ви сподівались, мої любі котики та зайчики? Рішення у Мордорі приймають не перелякані орки у окопі, а дехто у бункері. І ми самі створили ситуацію, коли цей у бункері опинився перед загрозою нищівної поразки в Україні. Для нього і його режиму ця поразка з очевидністю означає дуже швидкий кінець їхньої двадцятилітньої диктатури, а враховуючи особливості політики у рашкостані це дорівнює і фізичному кінцю.

Це розуміємо і ми, і пуйло, тож ціна питання надзвичайно висока. Замість швидкої блискучої перемоги окупаційній армії тепер поставлено завдання задавити нас за будь-який час та за будь-яку ціну. Завдання для контингенту цілком суїцидальне, але воно поставлене, і як завжди у армії буде виконуватись доти, доки його неможливість не стане абсолютно очевидною для останнього виконавця. Для орків у окопах поки що далеко не очевидні навіть 5% тої інформації та тих установок, якими оперуємо ми і на яких базована наша впевненість у перемозі. Натомість установки командування та покарання за їхнє невиконання там цілком очевидні, тож очікувати на швидке «прозріння» та масове розкаяння окупантів було б дуже наївно.

Загалом, мої котики та зайчики, ситуація проста та зрозуміла. Ми воюємо із дуже сильним (хай і переважно за рахунок чисельних а не якісних характеристик), абсолютно безжальним та аморальним, не мудрим але і геть не до кінця дебільним, і на рівні командного складу високомотивованим ворогом.

Такі базові установки за визначенням виключають швидку та легку перемогу – але не перемогу взагалі.
Такого ворога можна і треба перемогти, і у нас власне нема іншого вибору. Ми надто добре розуміємо ціну нашої поразки у війні, де ворог ставить метою ліквідацію нашої країни та нації. Нас влаштовує лише перемога, і мир на наших умовах – таких, які назавжди унеможливлять наступні спроби ворога виконати програму нашого знищення.

Ніщо у написаному вище не слід сприймати як песимізм – навпаки, автор тексту впевнений оптиміст, притому оптиміст добре поінформований

Просто спринтовий забіг остаточно завершився. Ми виграли його абсолютно переконливо, але це вже у минулому. Вже щонайменше тиждень триває наш марафон, і триватиме він ще не один місяць. А в марафоні потрібне інше налаштування дихання – повільне, розмірене, добре прораховане. Загалом,

МАРАФОН – ЦЕ БІЛЬШЕ РОБОТА, НІЖ ПОДВИГ – І САМЕ ТАКОЮ ВАЖКОЮ МАРУДНОЮ РОБОТОЮ СТАЄ НАСТУПНА ФАЗА НАШОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ.

Роботою, яку можна і треба виконати – без емоційних «гойдалок» між зневірою та ейфорією, без розпачу та «всьопропальщини», але так само і без завищених нереалістичних очікувань.

Зрештою, навіть довгий забіг має свій кінець, а навіть дуже важка робота – всього лише багато праці. Тож підбираємо шмарклі і працюємо.


Джерело

[alysa]

Власне, моє " надмірне очікування І особлива помилкова картинка світу" : хуйло не має вийти з цієї авантюри живим. І я буду дуже розачарована якщо йому вдісться викрутитися і продовжувати псувати світ своєю присутністю !

[smisha]

Путін є лише гвинтиком. Потрібно роздробити росію на улуси і забрати родовища корисних копалин. Без нафти і газу вони не щможуть існувати.